Банківська система Польщі

Банківська система Польщі

Республіка Польща - одне з перших посткомуністичних держав, які почали здійснення лібералізації економіки, в тому числі, і реформування форми власності. Початок перебудови кредитно-фінансової системи в інтересах ринкової економіки було покладено 1 лютого 1989 - з системи Національного Банку Польщі виділилися 9 регіональних банків, створивши тим самим основу для формування двоступеневої банківської системи. Регіональні банки взяли на себе функції по безпосередньому обслуговуванню економічних суб'єктів, тобто характерні для комерційних банків, в той час як на Національний банк покладалися функції виключно центрального банку:

  • грошово-кредитне регулювання економіки;
  • емісія кредитних грошей;
  • кредитування комерційних банків.

Тут слід зауважити, що в Польщі традиційно існувала система кооперативних банків, що бере початок ще з 1861 року, в 1950 році після нетривалої перерви їх робота була відновлена. Діяльність кооперативних банків орієнтована перш за все на кредитно-касової обслуговування сільськогосподарських виробників у межах однієї гміни. У 1975 році кооперативними банками був заснований Bank Gospodarki Zywnosciowej (Продовольчий Банк), у статутному фонді якого частка зазначених банків становила 46%. Таким чином, Bank Gospodarki Zywnosciowej став центральним для понад 1500 кооперативних банків. Однак з початком реформ банківської системи відбулася певна децентралізація системи кооперативних банків Польщі. Вже в перші роки реформ кількість банків різко зросла, і в першу чергу, - приватних. Процес приватизації польських банків можна умовно розділити на кілька етапів.

Так, перший етап 1989 - 1992, старт якому був даний Законом від 31 січня 1989 року "Банківське право", характеризувався надзвичайно ліберальним підходом до формування ринкової банківської системи. На вказаний період доводитися найбільшу кількість створених нових приватних банків - 75. Обмеження з боку держави , в контексті популярної в той час ліберальної концепції, на розвитку галузі були мінімальними, і уряд всіляко сприяло становленню банківської системи, яка повинна була стати одним з наріжних каменів економічних реформ.

Для другого етапу 1992-1994, було характерно посилення порядку банківського ліцензування та обережне ставлення Національного банку Польщі до залучення іноземного капіталу в дану сферу економіки. Національний банк віддавав перевагу засновувати представництва іноземних банків ніж їх відділенням, так як діяльність перших підлягала контролю безпосередньо з боку центрального Банку, в той час як відділення контролювалися закордонними банками. Зазначена політика аргументувалася природним бажанням обмежити надмірний вплив зарубіжного капіталу на фінансовий сектор економіки. Однак у період проведення структурних змін в польській економіці, включаючи приватизацію, і в умовах серйозного дефіциту фінансових коштів, такий підхід виглядав сумнівним. Внутрішніх інвестицій необхідних для здійснення приватизації банків, на які в першу чергу покладалися надії, було явно недостатньо. При цьому ситуація ускладнювалася тим, що іноземні інвестори не могли придбати контрольний пакет приватизованих банків. Тому до зазначеного періоду ставитися приватизація всього лише чотирьох державних банків.

Дефіцит капіталу та обмеження його притоки уповільнювали темпи проведення приватизації не тільки банківського сектора, але й економіки в цілому. До цього періоду відносяться структурні зміни в системі кооперативних банків, створених у виді акціонерних товариств регіональні банки. Метою їх установи було підтримання фінансової стабільності та ліквідності кооперативних банків, надання технічної та методологічної допомоги, можливість надання більш широкого спектру банківських послуг. Вінчає структуру кооперативних банків, вже згаданий, Bank Gospodarki Zywnosciowej. Станом на 9 вересня 1994 66% його акцій належало державі в особі Державної скарбниці, 34% - кооперативним банкам. Передбачається, що частка держави буде поступово передана кооперативним банкам.

На третьому етапі, з 1996 року, приватизація та реформування банківського сектору проходить більш форсованими темпами. До цього процесу активніше підключилися зарубіжні інвестори внаслідок зняття ряду існуючих обмежень. Однак, умовою для участі іноземних банків в польській економіці, стало їх обов'язок взяти участь у санації і реструктуризація польських банків, що знаходяться у важкому фінансовому становищі. Таким чином, польський Національний банк намагається сприяти вирішенню проблеми реструктуризації національного банківського сектору. З цього періоду участь іноземного капіталу в польській банківській системі стало одним з основних джерел його розвитку. При цьому іноземні банки стають не тільки джерелами фінансових коштів, але і сприяють впровадженню в економічну практику високих стандартів кредитно-касового обслуговування, тим самим, стимулюючи і розвиток національних банків. До вказаного періоду ставитися також прискорення процесу консолідації та злиття банків, що призвело до певного зниження їх кількості (таблиця 1). Шляхом злиття були утворені такі досить великі банки, як РКО SA (А.О. Загальна Ощадна Каса), BIG-Bank Gdanski і ряд інших.

Тут варто відзначити, що приватизація польських банків, як правило, складалася з двох етапів. На першому етапі відбувалося фінансове оздоровлення приватизованих банків, реструктуризація та підвищення ліквідності їх кредитних портфелі. І тільки після цього випливав етап безпосередньої зміни власника. Особливо цей процес характерний для кооперативних банків, як найбільш слабких у польській банківській системі і обслуговуючих найбільш проблематичну галузь економіки - сільське господарство. Прискорення приватизації призводить до поступового зниження кількості банків прямо або побічно контрольованих Казначейством Польщі. В останні роки був приватизований ряд великих банків: Bank Przemyslowo-Handlowy (Промислово-Торговий Банк), Bank Zachodni (Західний Банк), і деякі інші, триває приватизація банку РКО SA (АТ Загальна Ощадна Каса). На сьогоднішній день більшість банківських установ являють собою акціонерні товариства, приватні та іноземні компанії. Як наслідок інтенсивної зміни форм власності в банківському секторі, значно розширився спектр надаваних банками послуг, збільшилося різноманіття кредитно-фінансових організацій, у банківську діяльність стали активно впроваджуватися сучасні технології та методи розрахунків. На думку авторитетного польського економіста Марека Домбровського, приватизація банків, що мала місце в Польщі, була однією з найбільш успішних в регіоні.

Безумовно, реструктуризація та приватизація польського банківського сектора мали велике значення для формування механізмів ринкової економіки і, зокрема, в процесі зміни форм власності. Незважаючи на інтенсивне зростання кількості банків в перші роки реформ, вони були досить слабкі, а сукупна їх капіталізація недостатня для того, щоб стати локомотивом економічної трансформації. На первинному етапі банки фактично ігнорували малий і середній бізнес, внаслідок цього, підприємцям доводилося вишукувати власні джерела фінансування. При цьому слід враховувати наявність високих процентних ставок характерних для перехідної економіки, що, безумовно, гальмувало розвиток приватної ініціативи. До того ж, внаслідок високої інфляції у всіх країнах Центральної та Східної Європи, в тому числі і в Польщі, значення заощаджень населення як одного з джерел інвестицій істотно знизилося. Тут варто підкреслити існування надзвичайно великої суми заборгованості підприємств перед банками. Це викликало необхідність реструктуризації кредитного портфеля банків, з метою оздоровлення кредитно-фінансового сектора країни.

Даний процес регулюється Законом від 3 лютого 1993 року «Про фінансової реструктуризації підприємств та банків», спрямованим на забезпечення погашення заборгованостей підприємств, у тому числі і шляхом заміни боргу на акції, після чого можливий продаж акцій приватним суб'єктам, тобто - приватизація організації боржника. Банк кредитор підприємства одночасно став його власником, як правило, проводить досить розумну політику щодо свого боржника, надаючи йому допомогу в реструктуризації і всіляко сприяє поліпшення фінансового положення господарюючого суб'єкта, з метою, в кінцевому підсумку, повернути борг. З цієї ж причини банки не поспішають ініціювати процедуру банкрутства відносно своїх боржників. У Польщі вдалося уникнути, виниклого в подібній ситуації в Чехії, переплетення прав власності; де банки створювали приватизаційні фонди, які в свою чергу ставали акціонерами своїх засновників, до того ж виявилося, що ряд підприємств боржників, були власниками (акціонерами) банків. Це викликало складне переплетення прав і обов'язків між суб'єктами, зростання взаємних претензій.

У Республіці Польща, як і в ряді інших країн регіону, використовувалася двоступенева модель реструктуризації, яка передбачає на початковому етапі проведення реструктуризації банківського сектору, фінансове оздоровлення банків шляхом їх злиття, посилення правил кредитування, підтримку іноземних інвестицій у даний сектор економіки. На наступному етапі банки, як найбільш зацікавлені учасники санації, повинні здійснювати необхідне фінансове оздоровлення підприємств. Ще одним з передбачених Законом можливих способів погашення заборгованості - обмін заборгованості державних підприємств на спеціальні державні облігації терміном на 15 років.

Найбільшу зацікавленість в інвестуванні в польський банківський сектор виявляють представники Німеччини, США та Голландії, яким на сьогоднішній день належить відповідно 13.5, 13.1, 7.6% статутного капіталу польських комерційних банків. З кожним роком частка іноземного капіталу в статутних фондах банківського сектора Польщі збільшується і на 31 грудня 2000 року вона склала 53.82%, тобто більше половини (таблиця 2). У той же час неухильно знижується частка участі Польської держави в особі Казначейства, Національного банку та інших державних органів у кредитно-фінансовому секторі економіки. Таким чином, зростання впливу зовнішніх інвесторів можна назвати однією з найбільш характерних тенденцій сучасної реорганізації системи польських банків.

Приватизація підприємств і наступна паралельно з нею реструктуризація вимагають постійного залучення нових джерел фінансування, звідси, виникає необхідність розвитку національного фондового ринку. Польські банки активно включилися в процес формування ринку цінних паперів. Так 12 квітня 1992 була створена Біржа цінних паперів у Варшаві - одна з найбільш динамічно розвиваються бірж регіону, станом на 31 грудня 1994 року її акціонерами були 26 банків. У 1995 році за активної участі банків був створений другий ринок обігу цінних паперів в Польщі, що ще більше стимулювало процес приватизації. При банках активно створювалися маклерські будинку, тим самим вони ставали діяльними учасниками фондового ринку.

Станом на 7 травня 2001 банківський сектор Польщі налічував 71 комерційний банк і 665 кооперативних банків, при цьому з початку 2001 року їх кількість відповідно зменшилась на 2 і 15. Тут варто відзначити, що в банківський сектор не включені Національний Банк Польщі, а так само банки в стані банкрутства чи ліквідації. Негативна динаміка кількості банків в першу чергу є наслідком триваючої тенденції злиття в цьому секторі економіки. З цієї причини за вказаний період кількість банків контрольованих приватними інвесторами зменшилася з 66 до 64, при цьому контрольованих в тій чи іншій мірі іноземними інвесторами з 46 до 44. Однак, держава, в особі Казначейства продовжує безпосередньо контролювати три банки (Bank Gospodarstwa Krajowego, PKO Bank Polski SA, Bank Gospodarki Zywnosciowej SA), які при цьому займають досить велику частку 21,9% сукупних активах нетто банківського сектора.! -

Читайте також: Ботсванська пулу - валюта Ботсвани

24.10.2017